Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» (далі - Товариство) до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанову від 23 липня 2014 року ВП № 42762181 про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору від 9 квітня 2014 року номер за ЄДРВП 42762181 та постанову від 24 липня 2014 року ВП № 44158179 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 9 квітня 2014 року номер за ЄДРВП 42762181.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що оскаржувані постанови є протиправними, оскільки Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) не передбачено виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі завершення виконавчого провадження на підставі статті 47 Закону № 606-XIV з виконання основного виконавчого документа.

Суди встановили, що на виконанні у відповідача перебувало зведене виконавче провадження номер за ЄДРВП 42762181 з виконання наказу від 18 березня 2014 року № 927/1219/13, виданого господарським судом Чернігівської області, про стягнення з Товариства на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Амако Україна» коштів та постанови від 9 квітня 2014 року ВП № 42762181 про стягнення з Товариства виконавчого збору.

23 липня 2014 року було винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 9 квітня 2014 року номер за ЄДРВП 42762181.

24 липня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 9 квітня 2014 року про стягнення з Товариства на користь держави виконавчого збору в сумі 186 140 грн 28 коп.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 7 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10 лютого 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційними судами частини другої статті 19 Конституції України, статті 4, частини першої статті 26, частин першої, третьої, сьомої статті 28, частини п'ятої статті 47 Закону № 606-XIV, підпункту 3.7.1 пункту 3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції 2 квітня 2012 року за № 489/20802), просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2015 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додав рішення Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року № 3/76-34/303, 24 квітня 2013 року № 19/82 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 лютого 2014 року № 6-49403св13.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Частиною першою статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За правилами статті 121І Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Оскільки у справі, що розглядається, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 241−243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді: В.П. БарбараІ.С. Берднік Л.І. Григор'єваВ.І. Гуменюк Т.Є. ЖайворонокП.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко Н.П. Лященко В.Л. МаринченкоЛ.І. Охрімчук П.В. ПанталієнкоО.І. Потильчак О.Б. Прокопенко Я.М. Романюк І.Л. Самсін Ю.Л. Сенін В.М. СімоненкоО.О. Терлецький І.Б. ШицькийА.Г. Ярема